Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 916/4880/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСеліваненка В.П.,за участю прокурора Генеральної прокуратури України Безкоровайного Б.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Укрриба"на рішення Господарського суду Одеської області від 09.03.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року у справі № 916/4880/14 Господарського суду Одеської областіза позовомБіляївського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області та Державного рибного господарства Українидо1. Державного підприємства "Укрриба" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестіс Систем"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства Українипровизнання недійсною додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Біляївський міжрайонний прокурор Одеської області (надалі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (надалі - РВ ФДМ України по Одеській області, позивач 1) та Державного рибного господарства України (надалі - Держрибагенство України, позивач 2) до Державного підприємства "Укрриба" (надалі - ДП "Укрриба", відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестіс Систем" (надалі - ТОВ "Бестіс Систем", відповідач 2) про визнання недійсною додаткової угоди до договору зберігання державного майна №15/13 від 19.07.2013 року, як таку, що вчинена сторонами для приховання договору оренди державного майна, який в порушення вимог ст. 287 Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" був укладений без дозволу Фонду державного майна України (регіонального відділення), і розмір плати за користування майном не відповідає Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу (надалі - Методика), затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786.

РВ ФДМ України по Одеській області позов підтримало, зазначивши, що угода була укладена з порушенням чинного законодавства, оскільки укладена без дозволу Фонду державного майна України (регіонального відділення). Водночас позивач 1 зауважив, що порушень інтересів держави в особі РВ ФДМ України по Одеській області немає, оскільки останнє не є орендодавцем майна, і відповідно до п. 2 Методики визначення розміру орендної плати за майно не потребує погодження з Фондом державного майна України. Крім того, позивач 1 зазначив, що у листі від 01.03.2007 року N 707/9/11-07 Державний комітет по водному господарству України роз'яснив, що "згідно зі ст. 51 Водного кодексу України, право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабмін та місцеві державні адміністрації. Умови, строки і збір коштів за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін".

Держрибагенство України проти позову заперечувало, посилаючись на відсутність порушення інтересів держави, оскільки оспорювана угода укладена з дотриманням вимог чинного законодавства.

ДП "Укрриба" та ТОВ "Бестіс Систем" просили залишити позов без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), оскільки позовну заяву підписано прокурором, який не має таке право, оскільки відповідно до у п. 6.4 наказу Генерального прокурора України від 28.11.2012 року N 6гн "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень" передбачено, що позови в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та інших органів центральної влади слід пред'являти Генеральній прокуратурі України та прокуратурам обласного рівня. Керівникам прокуратур районного рівня у разі виявлення обставин, які потребують вжиття заходів прокурорського реагування шляхом пред'явлення позову в інтересах держави в особі центрального органу влади, матеріали перевірки слід надсилати до прокуратур обласного рівня з документами, оформленими та засвідченими відповідно до чинного законодавства, що подаються до суду як докази.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.03.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Мостетапенка Ю.І., суддів: Д'яченко Т.Г, Щавинської Ю.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Філінюка І.Г., суддів: Богатир К.В., Лавриненко Л.В.), позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням Господарського суду Одеської області від 09.03.2016 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року, ДП "Укрриба" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм п. 1 ч. 1 ст. 81, ст. 84 ГПК України, п. 6.4 наказу Генерального прокурора України від 28.11.2012 року N 6гн "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень", пп. 7 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції станом на дату подання позову), ст.ст. 215, 235 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення прокурора Генеральної прокуратури України, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до акту приймання-передачі від 16.07.2003 року, затвердженого наказом Державного департаменту водному господарству України № 237 від 15.08.2003 року, гідротехнічні споруди, які не увійшли до статутного фонду ЗАТ "Одесарибгосп" при приватизації, були передані на баланс ДП "Укрриба" та закріплені за ним на праві повного господарського відання.

Раніше, відповідно до спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України № 126/752 від 06.05.2003 року це майно було передано із сфери управління Фонду державного майна України до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

19.07.2013 року між відповідачами у справі було укладено договір зберігання державного майна № 15/13 (договір зберігання) та підписано акт приймання-передачі, відповідно до яких поклажодавець (відповідач 1) передав, а зберігач (відповідач 2) прийняв на відповідальне зберігання державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів балансовою вартістю - 4 137710,00 грн, які обліковуються на балансі поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України "Про передачу гідротехнічних споруд" від 06.05.2003 року № 126/752, на строк з 19.07.2013 року по 19.07.2033 року.

Відповідно до п. 4.1 договору щомісячний розмір плати за відповідальне зберігання майна складає 10,00 грн, в тому числі ПДВ.

01.08.2013 року сторони підписали додаткову угоду до договору зберігання, у якій погодили, що:

"1. Відповідно до ст. 944 ЦК України поклажодавець надає згоду зберігачеві на користування майном, переданим останньому на зберігання в порядку даного договору, а зберігач засвідчує свою обізнаність з усіма властивостями майна та його цільовим призначенням. Використання майна здійснювати відповідно до "Правил технічної експлуатації гідротехнічних споруд рибоводних господарств", затверджених наказом Державного департаменту рибного господарства України від 13.01.2004 № 6 та Виробничої програми, розробленої зберігачем та погодженою із поклажодавцем.

2. На виконання наказу Держрибагентства України від 13.02.2012 № 84 щомісячно до 5 числа місяця наступного за звітним надавати поклажодавцю звіт про вилов риби, добування інших живих ресурсів за встановленою формою. До 20 січня календарного року, наступного за звітним надавати поклажодавцю копію звіту за формою № 1А-риба (річна) "Виробництво продукції аквакультури".

3. Дотримуватись норм зон аквакультури (рибництва) та зональної рибопродуктивності по регіонах України, визначених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 45 від 30.01.2013.

4. Зберігач зобов'язується провадити плату за користування державним майном, зазначеним в акті приймання-передачі, щомісячно на розрахунковий рахунок поклажодавця не пізніше 14 числа місяця, наступного за звітним. Ціна за користування державним майном, визначена у протоколі про договірну ціну, який є невід'ємною частиною договору, становить 11 946, 92 грн., в т.ч. ПДВ. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

5. У разі затримки оплати за використання майна, переданого для зберігання, зберігач сплачує поклажодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

6. Щоквартально, в термін до 25 числа наступного за звітним кварталом місяця, поклажодавець направляє акти звіряння розрахунків у двох примірниках, а зберігач до 30 числа цього ж місяця повертає один примірник акту, оформлений належним чином.

7. У випадку порушення зберігачем умов договору поклажодавець на підставі ст. 236 ГК України, ст. 953 ЦК України має право достроково припинити договір в односторонньому порядку, повідомивши про це зберігача листом. Договір вважається розірваним з моменту підписання акта повернення майна.

8. За згодою поклажодавця відповідно до ст. 944 ЦКУ зберігач має право передавати частину майна в користування іншій особі.

9. Протягом місяця після укладення цієї угоди зберігач повинен застрахувати майно, яке передане за договором, на вартість не меншу, ніж передбачено цим договором, на користь поклажодавця в порядку, визначеному законодавством.

10. Ця додаткова угода набирає чинності з 01.08.2013.

11. Ця додаткова угода укладена в 2-х примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу: один зберігається у поклажодавця, один - у зберігача".

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Задовольняючи позовні вимоги і визнаючи додаткову угоду до договору зберігання недійсною, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ця угода є удаваним правочином, оскільки вчинений для приховання іншого правочину - договору оренди, а тому правовідносини між сторонами регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Визнаючи додаткову угоду недійсною відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, суд виходив із того, що сторонами при її укладені не додержано вимоги п. 1 ч. ст. 287 ГК України, ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими встановлено, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення є орендодавцем щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом, а також абз. 3 п. 17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року N 786, у якому передбачено, що у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата за майно, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), спрямовується до державного бюджету.

Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Твердження заявника касаційної скарги про те, що судами порушено норм п. 1 ч. 1 ст. 81, ст. 84 ГПК України, п. 6.4 наказу Генерального прокурора України від 28.11.2012 року N 6гн "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень", оскільки розглянуто справу за позовом Біляївського міжрайонного прокурора Одеської області, і за відсутності підстав для підстав для здійснення представництва інтересів держави у цих правовідносинах, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

У ч. 3, п. 1 ч. 5 ст. 361 Закону України "Про прокуратуру", в редакції яка діяла на дату подання позову, визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. З метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями).

Частиною 1 ст. 37 цього Закону передбачено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), міжрайонним прокурорам, прокурорам міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх першим заступникам і заступникам.

Згідно з абз. 4 ч. 1 та ч. 3 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Суд касаційної інстанції зауважує, що ГПК Украни та Закон України "Про прокуратуру" не обмежує право прокурора на подання позову в інтересах держави в особі того її органу, що перебуває поза територією, на яку поширюються повноваження даного прокурора, а також не визначає, який саме прокурор має право подати позов в інтересах держави в особі органів центральної влади. Відтак, наказ Генерального прокурора України від 28.11.2012 року N 6гн "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень" (який не зареєстрований у Міністерстві юстиції України, а тому не є нормативно-правовим актом у розумінні Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року N 731), який суттєво звужує право прокурора районного рівня на подання позову та здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та інших органів центральної влади, відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 ГПК України не застосовується судом при вирішенні питання про наявність для порушення провадження у справі за позовом прокурора.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) роз'яснено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у касаційній скарзі необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, при розгляді позовів, поданих прокурором, господарський суд повинен лише перевірити, чи зазначено в позові з посиланням на законодавство, в чому полягають порушення інтересів держави, та оцінити правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Прокурор, звертаючись до суду з позовом у цій справі, дотримався і вимоги законодавства, і обґрунтував, що в цій справі існує необхідність захисту держави, оскільки недотримання сторонами спірної угоди вимог чинного законодавства спричиняє збитки державі у розмірі не отриманої орендної плати, яка у випадку дотримання вимог законодавства з питань оренди та користування державним майном надходила б до Державного бюджету, і органом, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення функцій у спірних правоправовідносинах, є РВ ФДМ України по Одеській області, тому суди обох інстанцій дійшли законного висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду за клопотанням відповідачів.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення судами ст.ст. 215, 235 ЦК України, ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з огляду на не врахування тієї обставини, що оспорювана додаткова угода не містить всі істотні умови для такого виду договорів, зокрема: строку оренди, порядку використання амортизаційних відрахувань умов повернення майна, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки для кваліфікації договору удаваним ст. 235 ЦК України не вимагає, щоб у такому договорі обов'язково були погоджені всі істотні умови договору, який сторони насправді вчинили. Оскільки, основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, а користування за плату річчю, переданою на зберігання, не охоплюється конструкцією договору зберігання (ст. 944 ЦК України допускає можливість користування річчю, але не за плату) і свідчить про існування інших відносин між зберігачем і поклажодавцем (оренди), Вищий господарський суд України вважає законними та обґрунтованими висновки судів про удаваність спірної угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

За таких обставин, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Укрриба" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 09.03.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року у справі № 916/4880/14 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.,СуддяСеліваненко В.П.